Ви, що пройшли крізь жах,
Що вдома не знали дому, —
Вітер в чужих містах
Вам співає втому.
Радість не явить вам
Своє перлове обличчя,
В ваш зруйнований храм
Вгніздилось опівніччя.
Розкидав недолі гнів
Вас по краях негостинних —
Не ждіть сердечних слів,
Не ждіть потіх благостинних!
Ні, ви вступите в круг
Бездумних і тіснозорих,
Байдужих до лютих туг,
До ваших скорбот суворих.
Ви, мудрі, їх не кленіть!
Бо ваше знання прозорливе
Ціною лихоліть,
Незнаних їм, здобули ви.
Ні, ви молітесь за них,
За їх рятунок молітесь,
Щоб прірва згуб жадних
Не сміла під ними розкритись.
Бо жереб ваш і для них
Є, може, неминучий
І, спраглий країн нових,
Прорветься, як демон ревучий.
Бо, може, застогне путь
І їм в жорстоке нікуди,
І добра їм заберуть,
І кинуть їх святощі в бруди.
Тоді, як стовп огневий,
Ваш крик, о побратими,
Крізь мороз стократ нічний
Несхибно їх вестиме;
Тоді ваш біль і тужбу
Полюблять, як дар багатий,
Як меч: розтяти ганьбу
І рабства дев’ять печатей!
