Нощь, стонущи ему грозою, птичь убуди…
Слово о полку Ігореві
Стогнала ніч вітрами і грозою —
І птиць пробуджених тривожний крик,
І страхом мученого звіра рик
Лунали в серці провістю лихою…
Загибла чесна рать на полі бою,
І порох тіл і діл жорстоко зник.
Лишився подвиг твору — і повік
Він житиме нетлінною явою.
То уділ також наш. Холодний час
Своїми брилами засипле нас:
Гнів наш і біль, надії, наші брані.
Слів магія торкнулась їх: вони
Зостануться, всякчас повторні сни,
В мистецтві: в синій, неоцвітній рані.
