То доля в вироках безжалісна, жадала,
Щоб пам’ять уст моїх ніколи не лунала
Для тебе піснею, щоб серця день поблід…
Моя душа тепер — осінній краєвид:
Суворі обриси лісів. Повітря гостре.
Рій сірих хмар летить, скеровуючи ростри
В побляклу далечінь, якій навік уста
Склепила болісна, чернеча німота.
