Вам, о поети, була вона довго чорнозем м’якенький.
Глибше погляньте: під ним камінь лежить і руда.
Оранку киньте, навчіться тесати, різьбити, кувати:
Тішить у камені грань, радує дзвоном металь!
- Наступний вірш → Михайло Орест – Сповнений злоби до людського роду
- Попередній вірш → Михайло Орест – Доля існує
(Оцінок ще немає)