Сфер горніх аромат живе в твоїм обличчі,
Жах досконалости — воно. І в потойбіччі
Тріюмфом постання було святе твоє,
Безжалісна красо, благословенна тричі!
* * *
Осіння ніч і дощ. Зо мною — скука…
Чи я угадую належно: скука
Дочка є Смерти — і торує путь
Для матері вона, осіння скука.
* * *
Моя душа лежить в мертвотности намулах, —
І кидаю я крик до радостей минулих,
Як воїн, що вночі на полі, сам-один,
Зове товаришів, довічним сном поснулих.
* * *
Мудрець посивілий мені повів,
Що радість мірою є наших днів;
До довгого свого життя ту міру
І я приклав: о, як я мало жив!
* * *
В краях чужих як довго ти, ізгою,
Лічити будеш дні свої тужбою?
Смерть чи Життя твій поворот рішать?
Чий суд уже тяжіє над тобою?
* * *
Ніч меншає, росте на силі день.
Як радує весняний, довший день!
Чи корінь радости ти чуєш, серце?
Знай: вічність є непроминущий день!
* * *
Лише по роках туг, свою забувши юність,
Я мудрий бачити твою розкішну юність:
В суворій ніжності німують береги,
Що в них ріка несе свою дзвенючу юність.
* * *
Я бачив раз її, з-помежи жон найпершу,
І я відчув любов, багатствами найпершу,
І богом був одну я мить, — бо я спізнав
Всю радість радостей, у всесвіті найпершу.
* * *
Небо весняне синіє, як втілена радість.
Кличу тебе я: з’явися і будь моя радість!
Небо весняне стемніє і прийде зима —
Я і в снігах не забуду тебе, моя радість.
* * *
В нещасті і біді моліться добрим духам!
Не завжди помогти є змога добрим духам:
Лише на чверть одну від долі вільні ми —
В тій чверті помогти є вільно добрим духам.
* * *
Коли вливається розкішне літо в осінь,
Останком повноти його є щасна осінь.
Любови літо я прожив — а міць його
Вцвітається тепер в мою сердечну осінь.
* * *
Як мучить в листопаді кожен вечір!
Як ширенням своїм страхає вечір!
Любови лямпо, приязна, світи!
Не дай душі блідій спізнати вечір!
* * *
Дерева скинули свій лист, але не дуб:
Про щастя спогадів зректись не хоче дуб.
Весна нова прийшла. Лист радостей минулих
Проте я бережу, немов незрадний дуб.
* * *
Ніч вогка за вікном. І шелести дощу.
І мертва вулиця. Я лямпу ще свічу;
Мисль і перо спішать. Колись такої ночі
Смерть прийде і мене ударить по плечу.
