Дума про батька
Покинув нас і нашу матір;
Скажи, нащо в далекій стороні,
Без рідних сліз, в чужій землі,
Ти ліг, мій милий тату, спати?
Додому я гулять прийшов,
Дивлюся – плачуть діти, мати,
Так я залився та й пішов
Тебе, мій батечку, шукати.
Іду, горюючи, іду,
Шукати батьківську могилу;
А де її самотную найду –
Так там заляжу та й загину.
Там очі висушу мої
Слізьми та тяжким горем сина,
Та так, як висохла твоя могила,
Без рідних сліз на стороні.
Іду один все полем, полем;
Кругом мовчить і небо, і земля;
І тільки нищечком душа моя
Під час сльозами заговорить.
Як подивлюсь очима я
Туди, далеко, аж за гори,
То так і чую: відтіля
Зоветь мене якесь-то горе.
Знакоме горе те мені:
То голос батька із могили!
Ох, коли б крилля сироті –
Орлом полинув би щосили.
О ні! Я б з вітром полетів
До тебе, тату, на чужину,
І так би плакав, так тужив,
Шукаючи твою могилу!
А хто бездольного мене
Туди до тебе доведе
Поплакать дуже-дуже гірко
І сліз сирітських вилить стільки,
Щоб аж втопить могилоньку твою!
Поміж могилами чужими
Чи хто покаже сироті,
Де полягли твої кістки,
Де доля сирот мерла з ними?
О, від людей сього не жди!
Бо над могилою чужою
Чужим не плакать сиротою,
Не виливати гірких сліз!
Одно, одно сирітське горе
Покаже, певно, і промове,
Де ти без прокиду заснув!
