Де мені подітись з лютою нудьгою,
Чим мені розбити мою тугу-муку?
Ох, давно я зняв би вже на себе руку,
Та жаль груди давить, серце, за тобою:
Що на тебе гляну, вірная дружино,
Мов з хреста ти знята, біла, наче глина,
Хилишся од вітру, руки мовчки ломиш
І, як перли, сльози без ридання рониш…
Ох, печуть ті сльози полум’ям неситим
Моє хворе серце надвоє розбите:
Що одна, бездольна, ледве душу втрима,
А друга, байдужа, – все перед очима!
- Наступний вірш → Михайло Старицький – Прощання
- Попередній вірш → Михайло Старицький – Редакторові
(Оцінок ще немає)