Пам’ятi М. Ф. Л.
Душа болить від поривання,
Німіють з туги почуття…
Яке урвалося дихання!
Яке погасло знов життя!
Не стало друга в нас, не стало!
Зламалась сила ще одна –
Хороша, щира – а їх мало!
О доле, доле навісна!
Чого ненатло ти лютуєш?
І душу ясну, як кришталь,
Від нас береш, а не рабуєш
Того, кому й хвилини жаль?
