Коли засну навіки в домовині
Й сира земля поляже на мені,
Чи хто згада поета на родині,
Чи прийде хто к могилі, а чи ні?
Кому прийти? Я свої думи-муки
Виспівував в святій самотині:
Злобителі мені в’язали руки,
А друзяки – не рятували, ні!
Удвох тільки з подругою-нудьгою
Ми плентались невідомим шляхом:
Життя пішло на боротьбу з бідою,
Не взначившись уславленим трудом
І от стою я край могили нині,
Під тяжею переболілих літ:
Так без роси, на спеці, у пустині
І хиріє, і в’яне зараз квіт!
