Мов бачу тихую оселю
В якомусь світлі чарівнім:
Кахляну грубу, білу стелю,
Дубовий сволок, а на нім
Медяники і легуміни
Та зілля всякого пучки,
У візерунки вбрані стіни,
В віконцях мутяні шибки,
Великий килим серед хати
У кармазинових квітках,
На образах блискучі шати,
З рядками перлів по кутках,
Тремку, химеристу веселку
Округ лампади на святках…
Бабуню, згорблену в кріселку,
Конечне, з кужелем в руках;
Любовно-лагідні години,
До всіх прихильні почуття…
Як втішен згад тії картини,
І як нема їй вороття!
- Наступний вірш → Михайло Старицький – Добраніч
- Попередній вірш → Михайло Старицький – Як урочисто тут, замовк величний бір
(Оцінок ще немає)