Голосить дзвін… В церквах сумна одпра
Кадильний дим осяяний вогнем,
І ницем люд… Кому співаєш – «слава!»,
Чиїм ти молишся «страстям»?
Чи відаєш: то справді був голоті
Найщирший бог, бог мученів-рабів,
Розіп’ятий, забитий на Голготі
За слово те, що зняв проти панів…
Чого ж стоять невіри і пронози,
Чого сюди на поминки прийшли
Оті, що господа, борця за людські сльози,
Самі на смерть, як бунтаря, зняли?
Не відаєш, мій люде темний, голий…
Ти молишся, щоб душу одвести,
І в розум твій не западе ніколи,
Що тешеш ти на себе сам хрести…
Як в оний час, так і тепер на муки
Віддав би ти апостолів своїх…
О господи! Коли ж той світ науки
Опросвітить своїх дітей сліпих?!
