Ох, і де ти, зіронько
Та вечірняя?
Ох, і де ти, дівчино
Моя вірная?
Чи кому зорять тепер
Твої оченьки
У садочку пишному
Серед ноченьки?
Чи кому всміхаються
Твої вустоньки,
Чи гаптуєш край вікна
Білі хустоньки?
Пам’ятаєш, серденько,
Було нищечки
Одчиняєш двері ти
Мені в сінечки,
А сама тремтиш уся,
Як осиченька,
Тільки паше полум’я
З твого личенька;
З палу пригорнуся сам
До коханої
Й занімію з любощі
Тії п’яної…
Затаївши дух було,
Тільки слухали,
Як то наші серденька
В міру стукали;
Як лічили ми той час
Цілуваннями,
Розмовляли палкими
Притисканнями!
А другого дня було
В гурті стрінемось,
То і словом ласковим
Не обмінимось, –
Мов чужі ми змалечку,
Ані гадоньки…
Тільки в очіх займеться
Часом правдонька.
Із-під вій зирнуть вони
Мені лагідно –
І на серці ревному
Стане радісно:
Усміхнуся в вус собі –
Зрозумілися…
Ох, коли б ті ніченьки
Та барилися!
