Парно, душно, як ніколи…
Все куня у млявім сні,
Лиш бринять пестливо бджоли
До гвоздик, що ген рясні –
Пишні мліють в сутім злоті,
Від жаги аж цвіт позблід…
Я ж холону й на спекоті, –
Бо на серці в мене лід!
- Наступний вірш → Михайло Старицький – I гвалт, і кров
- Попередній вірш → Михайло Старицький – Шлях крутий
(Оцінок ще немає)