Що не день, то гірша мир трухлявий,
Все кона у непробуднім сні,
І нема чим дихать правді млявій
Під п’ятою кривди, у багні;
Над усім панує явза люта,
Братолюбства висохло русло,
Розум дба про гибель і про пута,
Серце в грудях мохом поросло;
У льохах, за засувами слово,
По базарах, по торгах любов…
І нема, хто б покликнув сурово
На круків, що точуть людську кров.
Люд загруз у грабіжах, у крамі,
Пада ниць перед бичем магог…
Спорожніли віковічні храми,
І забутий милосердя бог!
Гей, з’явися ж, визволитель слову,
І глаголом розбуди людей, –
Щоб забилось серце пухле знову,
Щоб теплом повіяло з грудей,
Щоб огидло все лихе, негоже,
Щоб любов спалахнула в очах
І щоб враз до ніг твоїх, мій боже,
Люд припав в покаянних сльозах!
