У пишному салоні,
Круг чайного стола,
Розмова йшла про коні,
Про цукрові діла;
Хтось кинув тут про молодь…
І загули гуртом:
«Вона здіймає колоть,
Не учиться цілком,
Вельможних не шанує,
Не ходить по церквах:
Освіта нам руйнує
Всі скрепи й божий страх…
В заліза взять ідеї
І молодь всю, дотла!»
Я глянув тут на неї:
Вона як сніг була,
Горіли йно шалене
Їй очі-зіроньки…
Я знаю, що про мене
Не ті в тебе думки!
- Наступний вірш → Михайло Старицький – Учта
- Попередній вірш → Михайло Старицький – До Миколи Лисенка
(Оцінок ще немає)