Михайло Старицький – Весна: Вірш

Ранок пахощами віє;
Ясно й широко вгорі,
І рожевим світлом мріє
Риза пишної зорі –
Вся у перлах, самоцвітах,
В легкім плетиві з хмарин..
І ось-ось загра по вітах
Промінь золотом рясним…
Ген над срібною рікою
Коливається туман,
І яскравою росою
Оксамитний грає лан;
Але тихо ще в долині –
Не підійме сонних вій…
І прозористі сутіні
Повні там баєчних мрій:
Мов веселкової казки
Не скінчили дивні сни…
Всюди барви, всюди ласки
Чарівничої весни…
Всюди чується обуда
Від німого забуття…
Ждеш і сам якогось чуда,
Визволенного життя…
Гей, зникай усе негоже,
Прокидайся кревний люд!
Ощасти ж, ласкавий боже,
Наш новий, суспільний труд!