Світить сонце; хоч тепла ще
Певного немає.
А в садочку стало краще —
Травка видибає,
Зацвітуть от-от черешні,
Агрус і порічки;
По стежках гуляють гречні,
Видно, панські дітки, —
У саєти розубрані,
Мов квітки пишають;
А за ними панни й пані
Оком назирають,
Щоб спинить яку пустоту;
Та дітки і сами
Стережуть свою пишноту,
Не положуть плями:
У ясненьких рукавичках
Граються в опуку…
Під барканом, у порічках,
Простягає руку,
Хліба просить дівчинятко,
Долею забуте,
Босе, вдягнене в дранятко,
Колючками взуте.
Змерзла бідна сиротина,
Цокотить зубами,
Та, звичайно, як дитина,
Позира очами
На забаву паненяток —
Ой, вона так мила…
Хоч би раз оте їй свято!
Й руку опустила…
Аж це враз, — чи то случаєм, —
Ми того не знаєм, —
Чи умисно, — а з наскоку
Пуць! Опука в щоку!
……………….
Дітвора зареготалась…
А старча-сирітка,
Хоч і дуже налякалась,
Хоч в болоті щічка,
Хоч під оком, як запаска,
Синя стала пляма,
А й така їй мила ласка —
Не пестила мама!
Усміхнулась, — хіп у руку
Дорогу опуку,
Та назад її з розгону
Й кинула до кону…
……………….
Діти — врозтіч що є сили…
Панії ж одразу,
Наче мак, почервоніли;
За таку образу,
Погукнули на сторожу —
Доведуть уряду…
Й вмить сирітку тую божу
Виштовхали з саду:
За барканом босим краще!
Чути, як ридає…
Світить сонце, хоч тепла ще
Певного немає!
