Все, чим душа переболіла,
Усе, що в серці накипіло,
Всю душу змучену мою
В свої пісні я увіллю.
Я їх отрутою гіркою
І злою жовчю напою,
І спів мій тугою журбою,
Співучим сумом опов’ю.
Я воскрешу в нім кращі мрії
І заповіти пом’яну,
Збуджу занедбані надії,
Недбальство й зраду проклену.
І пронесеться перед світом
Він метеором-огнецвітом.
Повстане стогоном вночі,
Братів до гурту зовучи.
- Наступний вірш → Микола Чернявський – Віяв жито-новину
- Попередній вірш → Микола Чернявський – Тихо гойдаються в синьому морі
(Оцінок ще немає)