Микола Чернявський – Шахтар: Вірш

У сажі, чорний, як мара,
Рукою піт з лиця втира,
І кайлом уголь б’є і б’є
В норі шахтар. На нього ллє
Мутна, холодная вода,
І лямпа світиться бліда,
Моргає стиха, мов дріма,
Повітря дихати нема.
Чи скоро зміна? Голова
Звиса, неначе нежива…
Півсуток цілих у норі:
Тут знайдуть смерть багатирі!
І тут працює чоловік
І не один, не другий рік…
Чи скоро ж зміна?.. Сил нема.
Але робітник не дріма,
Бо ще уроку не зробив,
На хліб на сіль не заробив.
І гляне часом він назад,—
Там нор чорніє цілий ряд…
Струмки води із їх біжать…
Безсонні криси шарудять…
І всюди в норах у землі
Кують підземні ковалі,—
Такі ж нетяги шахтарі,
Кують з зорі і до зорі…
Добро їм там, в глибу землі,
Без неба, сонця, у норі
Дорогу в пекло прокладать,
Багатим гроші здобувать!
Добро їм там, у глибині,
При ламп нещасному вогні,
Гроші й собі якісь кувать,
Щоб їх уранці пропивать!
А потім спать… а потім встать —
І знов у нору залізать!..
А місяць ходить уночі
І дума, небом пливучи:
Чого гуде всю ніч земля?
Не бачить в ній він шахтаря!