Віяв жито-новину.
Став спочити. Звів до неба
Вгору очі. На війну —
Чує — йти на ранок треба.
Не повірив: де ж війна?
Тут нагальна йде робота…
«Годі! — гримнув старшина.—
Не твоя про те турбота!»
Вже в вагоні залізниці
І через добу яку
Опинився на границі.
І пішов як стій у бій…
Вража куля пронизала…
Сипонув їх цілий рій…
І робітника не стало!
Виряджає до млина
Дома жінка вранці жито
І не чує, і не зна,
Що вже мужа в неї вбито…
