1. Монолог професора
Без власності? Від викресленого «я» —
До міні, до нуля із знаком мінус?
Таку в пробірках витворяєм зміну,
В теорії уже без нагая.
Гомункулус ожив… Потуги марні
Загальмувать казковий той процес…
Відкрито шлюз. Дніпро для смерті скрес:
Вся повінь — в тупику, у буцегарні…
Без власності? Окраденим отим,
Хто Волю хоч сяку-таку, а мав же?
Цю землю… Україну… Мрійну майже…
Святе було щось. Сотворили — дим.
Демагогічно-привілейний важіль!
Я руку теж доклав. Жаска моя вина.
Виконував… Офірував сповна,
Щоб він на лотоки трудився вражі.
Без власності — перерозподіл благ.
Допоки загребе під себе кліка…
До чого ж кликати?
До виродження й плах?
Моя правице! Ти — знаряддя ката.
Колись без тремоло… Чому ж тремка?
Так хай же ця рука
Проклята…
…О постріл історичний у безвласність,
Як глушить ще тебе велика гласність!
2. Монолог гомункулуса
Нащо мені Воля? Це — все ж таки пес,
Котрого хоч зрідка годуєш…
А я не буржуй, не куркуль, не купець.
Так само не хочу під рубрику «спец».
Професія будь-яка всує!
Найкраще, коли ані те, ані се:
Я там — де нічого на плечі,
В заводі — де більше з роботи несеш,
В конторі — де тільки гаманчик пасеш.
Ба! Карточка хлібна — до речі!
Святу індульгенцію я захопив,
Як пропуск у світ Ельдорадо.
Трибуна — амвон. Я потрапив в попи.
Щоправда, штовхач мій добряче попив
За кревні мої з шоколадом.
Осанна — пробіркам! Я справді воскрес
Нехай закордонці почують.
Нащо мені Воля? Це все ж таки пес,
Котрого хоч зрідка годують!
