А ви не гнівайтесь, боги,
Що я чиню — то Ваша воля.
Мені ж бо ви — не вороги,
Та нащо ж рани — лиш для солі?..
Не допікайте, не точіть
Мою криваву душу-муку,
Лише дивіться і мовчіть,
А як впаду — подайте руку:
“Вставай-но, синку, та й іди,
Тебе, мов Бога, хтось чекає,
Лиш не роби йому біди,
Ти Авель, синку, а не Каїн…”
Ви мовчите. А я іду.
За вас роблю і промовляю.
За руку багатьох веду
До вашого (ні, свого!) раю.
