Тужіть, засліплені поети,
Ридайте із дрібних страждань.
Пегаса п’яного до злету
Гнуздайте без ясних жадань:
Нехай ірже, квилить, мов птах,
Недогодований метою,
Вуздечку загризе в устах —
В конюшні більше стане гною.
А ви тужіть і мніть батіг,
Пускайте сльози у чарчину…
Навіщо вам Пегасів біг,
Пегасів лет? У домовину
Ховайте мрії і діла,
Складайте рими камерові…
Вкраїна ж вам життя дала
Не для плаксивої любові!
Кущі й болото — ось ваш путь.
Та ще — парламентська інтрижка,
Альбомний вірш “На не забудь”
І дачна ілюзійна хижка.
До дна, до дна… А дна — нема!
Душа безмежна і висока.
Ярінь калини обійма —
Вулканне серце живить соком.
Той сік — любові пломінець,
Що палахкоче до Вкраїни.
Немає дна… Та є кінець:
Кінець сліпим плачам-квилінням!
