Микола Дмитренко – Капіж, капіж: Вірш

Капіж, капіж — до дзвону у душі.
І сонце, сонце — березень навколо…
Десь під снігами ворушаться мураші —
Без метушні, сповільнено ще й кволо.
Десь під снігами — гарячінь землі
І перші оченята квітів синіх…
А перед обрієм спинились журавлі —
Вклонитись низько рідній Батьківщині.
Дерева стрепенулись від життя,
Що вдарило у жилку кожну соком.
А дні, як промені ясні, летять
Весни розбурханим живим потоком.
І я спішу — пошвидше б розцвісти
І від морозу вберегти пелюсти,
З весною, з сонцем у серця ввійти,
Бо хто ж весни у серденько не впустить?..
Капіж, капіж… І вже біжать струмки,
Видзвонюють серцями дум багатих.
І все життя моє — потік стрімкий,
А я — творець його й одвічний ратай.