Микола Дмитренко – Шумлять дощі тихенькі: Вірш

Шумлять дощі тихенькі, жалісливі,
Ткачі прядуть тумани в долинах.
А я стою зворушений, щасливий —
Немов у сні. І сниться далина.
Якась тривожна, болісна, блаженна…
Якась близька, але — не ворушись…
Посипавсь лист із молодого клена —
І на моїй долоні залишивсь
Один листок з росинкою. Цілунком
Його сльозу зіп’ю, мов дитиня:
Хай золотом дзвенить він лунко-лунко,
Щоб я на мідяки не розміняв…
Нехай дзвенить життя моє шаленне,
Нехай згорає на устах сльоза.
Хай золото дарують людям клени —
Ніхто себе щоб бідним не назвав.
Дощі хай ллються тихі, жалісливі,
Ткачі прядуть тумани в долинах…
Ніколи не скажу, що нещасливий,
Або щасливий тільки-тільки в снах…