Твої листи спалив (ти так бажала!),
Та попіл з них за вітром не пустив.
Душа зітхнула невимовним жалем,
Що не зберіг листів твоїх — прости…
Я їх спалив у серці, наче в горні,
А ти благаєш слізно: “Поверни!”
О ті листи любові неповторні!
Співочі птахи, посланці весни!..
…Твої листи, як фенікс, оживають
У серці з попелу. Та не благай:
Старі листи згорілі не вертають…
Пиши нові! Пиши… й не надсилай!..
