Валили хлів старий із братом,
А поруч — свідок боязкий:
Лебідка біла, рідна хата…
Який же вік її, який?
Чи довго вікнами світитись
На схід і південь? Вже вони
Не можуть татом похвалитись, —
Не видно зблизька й здалини.
А мати миє шибку крайню
І все на двері погляда…
О свічко з воску, зачекай-но!
Така ж бо ти ще молода.
Ти ще гориш. І пісня лине
Із уст матусиних сумна —
Ні-ні, то ще не лебедина…
Ще буде, буде не одна…
Валили хлів старий із братом,
У серці — віра й гострий щем:
Лебідку білу наша мати
Живе допоки — збереже.
Живи, колиско наша, хато,
Збирай матусині пісні —
Їх ще лишилось небагато…
І лебедина при вікні…
