Електра.
Бронза.
Мармур.
Ряд
Блискучих, пишних колонад.
І з тисяч поглядів — один,
Туди, де він.
І волю всіх взяла одна —
Його струна.
Зникає кін… Тремтять вуалі…
Кудись лечу — все далі й далі,
Ще мить, і вже — ні колонад,
Ні струн, ні бронзи, ні естрад:
Передо мною гірні лона
І скель збунтованих корони;
В таємній темряві вечірній
Гасає регіт духів гірніх,
І клекіт гарпій десь у млі,
Звідтіль, з безодні, з-під землі..
- Наступний вірш → Микола Філянський – Київ
- Попередній вірш → Микола Філянський – Шлях
(Оцінок ще немає)