І. На стогнах
Ще скарб віків не весь прожито,
Ще видно кін колишніх дій,
І тавро днів твоїх не змито
В останках «каменю і мрій».
Хай на нових твоїх оселях
Краса – без рідної канви,
Хай перед генієм Растреллі
Юрба не хилить голови;
Хай степ, в буденний сум повитий,
Скував натомлені уста
І шлях святинь твоїх, Славуто,
Тернами весь позаростав –
В час невідомий, час нежданий
Ти знов розімкнеш свій язик…
Натхненним словом осіянний,
Колись недаром Первозванний
Зорю землі Твоїй прорік!
II. В Лаврі
Крилом під дахом б’є десь голуб,
Десь раптом брязнуло цебро…
Палають в сонці мури двору,
Кругом широкого притвору
Туманом ладан нанесло…
В німій красі святої зброї,
У золотім своїм вінці
Стоїш Ти весь передо мною.
В підніжжях чорною чергою
Проходять повагом ченці.
Я бачу чола, чую гомін,
Лунають жарти, речі, сміх,
І, наче в мареві прозорім,
Встає весь день жреців Твоїх…
О як понуро, нудно, мляво
Їх погляд сонний виплива,
В яких руках краса і слава,
В яких устах святі слова!
Над злотом брам,
хрестів нахором,
Кривавим тернієм Христа –
Якою зрадою, докором
Горить нікчемная мета!
Де гартувались духу крила,
Де билось думки джерело –
Все заскорузло, загнило,
Скрізь повно духу тління, цвілі,
І навіть плевел сім’я пріле
На нивах їх – не процвіло!
