Надгірна ніч. Холодні роси.
Безмовні привиди — колоси.
Сайгак над прірвою кричить…
Моє багаття миготить,
Моє багаття догора —
Глуха північная пора.
Дзвенить ноктюрном водоспад..
І я лечу кудись назад:
Електра*.
Бронза.
Мармур.
Ряд
Блискучих, пишних колонад.
Вінками звиті білі стіни,
Німих облич недвижні тіні:
І з тисяч поглядів — один,
Туди, де він.
І волю всіх взяла одна —
Його струна.
І самоті моїй на зміну
Несуться образи і тіні
Від Hexen tanz-ів Паганіні…
- Наступний вірш → Микола Філянський – Надвечір
- Попередній вірш → Микола Філянський – Сім день
(Оцінок ще немає)