…Я знаю шлях. Між рідними шляхами
Іде він сам собі, між іншими — один,
Увитий тернієм, уставлений хрестами,
Не кожного із нас до себе кличе він.
Над ним опівночі — не наші сяють зорі,
І промінь сонячний над ним не той, що в нас,
Свої там радощі, свої в його простори,
І в обріях над ним ніколи світ не гас.
Там подорожньому назад путі немає,
Там оклики землі по-іншому дзвенять,
І неземним вогнем уста його горять,
І тлін його вінків тернових не займає.
