Ах, як мертво навкруги, як мертво,
Запеклися на залізі уста іржі,
Пеленає революції мовчазні жертви
Моїх думок розпатланий кужіль.
Застигла тиша і скиглить
Круків примарною печаллю…
Невже не можна запалити
Тебе, заводе, хоч одчаєм?
В зубах шматок у вальківниці —
Це рейка, і не родилась так,
А рот давно розкритий пічці,
Губою П’ятий не хитав.
Цвірінькає піддашшя горобцем
І переможно небо тулиться до скла.
І навіть сонце тут знесе яйце
і зимнього і літнього числа.
. . . . . . . . . . . . .
О, рогаль-лосунь
Синеблузих мрій,
Намантач косу —
Вітегострий ріг.
Не підстреле, вір,
Сагайдак руїн.
Там росте пирій
І нема шипшин.
Але мовчить застигла тиша в тій іржі.
Ах, як мертво навкруги, як мертво!.
Пеленає революції мовчазні жертви
Моїх думок розпатланий кужіль.
