Моя золота береза
зажурно дивиться в вогку імлу.
О, де ви, де ви, зелені плеса
моїх розпорошених дум?
Вчора доходив до тропіка
і в палкучих просторах запалював душу,
а сьогодні я, кучерявий хлопчик,
до льодового океану рушив.
Собакою буду верещати,
ніби гицель мене в неминучі обценьки.
Я пручатимусь — не хочу за грати,
не хочу!
Піду я у робітничий квартал,
заховаю там склизький сум…
Ах, яку я важку вагу
біля золотої берези несу!.
