На кучугурах минулого
Повстав спогад — сонячний промінь,
Задзвенів крик у повітрі фістулою,
І похмурились золоті брови.
То не крики я чую, а зойк…
Ах, лани, зблідлі до смерті!
Серце плигає раненою козою,—
Осінь.
- Наступний вірш → Микола Хвильовий – На вулиці свято
- Попередній вірш → Микола Хвильовий – Не шкодуй, моя мила мати
(Оцінок ще немає)