— Дідусю, розкажи нам казку невеличку.
«Яку ж би вам сказать»,— пита дітей старий.
— А от про відьму ту, про бабу Гребетничку,
Що бачив ти колись, як був ще молодий!
«Ану вас з нею! От, пристали реп’яхами!
Себто, як кажеться, козі смерть нагадав!
Потішу, дітки, вас я іншими казками:
Ось слухайте, сеї ще я вам не казав».
І став казать їм дід про дивну кобилицю;
Чом сонце тричі в день переміни свій лик;
Як лицар добував зо дна морську царицю;
Без черепка ходив по світу чоловік.
Такі дивизії кому б не сподобались?
Всяк ласий до казок, як кішка до сальця;
А діти все собі на ослінцях хилялись
І не второпали ні одного слівця.
їм, так як дівчині нова шовкова стрічка,
Усе роїлася та баба Гребетничка!
Дідусь казав та й став на діти поглядати:
— Якої матері це я кажу стінам?
Лягайте ж, коли так, лягайте зараз спати.
Нехай лихий, не я, казок накаже вам!
— Дідусенько,— услід хлоп’яти розкричались.
А дід собі роззувсь і світло загасив.
— Лягайте спать,— кричить,— чого розташувались?
Лягли, а молодик на їх в вікно світив.
— Лягли? Глядіть же ви, у мене не возіться! —
А бідну дітвору і сон-то не бере.
Все Гребетничка, знай, на думці їм вертиться;
І от один братам щось на ухо верзе.
Аж гульк! Ой! ой! ой! ой! Якраз посеред ночі
Старая бабище у хаті під вікном.
Суха, як очерет, заплющені в їй очі;
Киває на дітей і дражнить язиком.
Дідусь мерщій схвативсь та разом скік із печі!
— Ось-ось я, діточки! Чого підняли крик?
Мани нема! — Та ба! На дідівськії речі
Мов дерев’яний став у дітвори язик.
Всю ніч пролежали вони трохи живії;
А вранці дідові і почали казать.
— От бачте,— дід сказав,— хлоп’ята навіснії,
Я ж говорив, об сім товктися вам не стать!
От бач! Накликали чорт батька зна що в хату!
От треба до попів йти хати освятить!
І треба лишнюю копійку віддавати?
Ломакою б за се гарненько вас побить!
У той же день прийшли з свяченою водою
Нечисту силу гнать з села духовники,
Дідусь наш морщиться, киває бородою,
Пропали таки-так аж два четвертаки!!
І з тій пори мана, суха, як влітку шпичка,
Вже не приходила хлоп’яток турбувать;
Зате і дітвора про бабу Гребетничку
Не тільки говорить, боїться і згадать.
