Ой ішов козак, ой ійшов бурлак
На той бік Самари;
Там жили тоді по балках-тернах
Самарські лугарі.
Ой нема в його роду-племені,
Ні батька, ні неньки,
Затомилося, зажурилося
Козацьке серденько.
Ой ішов козак, ой ішов бурлак
Та через долину;
Та й зустрів же він пізно ввечері
Хорошу дівчину.
Ой і став козак, ой і став бурлак
З нею розмовляти,
Стало тяженько, стало важенько
Її покидати.
Ой зайшов козак, ой зайшов бурлак
За густії лози,
Ой облили же та дівчиноньку
Дрібненькії сльози!
Опинивсь козак, опинивсь бурлак
У чистім роздоллі,
Та й вздихнув же він, та й заплакав він
Об тяжкої долі!
У зеленому лузі темному
Бурлак проживає,
Всіх цурається, всіх ховається,
Сам смерті бажає.
Гірко жить тому, хто на світоньку
Із щастям не знався;
Гірше жить тому, хто пізнав його
Й зараз відцурався.
