Микола Латишко – Голод: Вірш

Я пам’ятаю, люди мерли –
Дорослі люди і малі,
На чорноземах України –
На рідній на своїй землі.
“Я хочу їсти”, – казав мамі,
Я і до школи не дійду…
“Я знаю, мій коханий Колю,
Я помогти тобі прийду”.
І плакав я із нею разом
В нас на порожньому дворі,
Запам’ятавсь той лютий голод
На все тяжке життя мені.
Мій брат вже спух,
сестра ще біга,
І колоски ідем збирать
На поле, що дала усім нам
Ота совєтська “благодать”.
А люди бідні пухли, мерли,
Їх не встигали хоронить,
Молили Бога повсякденно,
Щоб “тридцять третій” пережить.
Я пам’ятаю сльози мами
Й сумного батька у вікні.
О! Ті картини незабутні
Запам’яталися мені.
О, незабутні роки муки!
І тридцять два,
і тридцять три,
Не дай же, Боже,
більш нікому
Того, що ми пережили!