Микола Нагнибіда: Вірші

Микола Нагнибіда (1911-1985), український поет і перекладач, творив у дусі соціалістичного реалізму, оспівуючи працю, рідний край і героїку ХХ століття. Його поезія, як у збірках «Дніпровська весна» (1932), «Зерна» (1933) і «Дніпроград» (1937), відображає ентузіазм індустріалізації, зокрема будівництво ДніпроГЕСу, де він працював. У воєнні роки вірші, зібрані в «На полі битви» (1966, Шевченківська премія), прославляли подвиги солдатів і стійкість народу. Нагнибіда змальовував красу Придніпров’я, степові пейзажі, життя робітників і селян, часто з патріотичним пафосом. У пізніх творах, як «Лист на Запоріжжя» чи «Криниці у дорозі», звучать філософські мотиви, роздуми про плин часу й історичну пам’ять. Як перекладач, він популяризував словацьку та білоруську літературу, збагачуючи українську культуру.