Біля степового багаття
Мов здиблені коні,
На заході сонця
Хмари
Летять над степами
Козацької слави
В пожари.
Димами дороги
Послались до моря
Азова,
Туди, де край степу
Сріблястий Сиваш
Мов підкова.
І чути, як чайка
Від самого Лугу
До Криму
Ячить свою тугу
В путі Козаку-побратиму.
– Не край моє серце.
А рай мені краще
Пораду,
Як гнів свій донести
За море, до стін
Цареграда.
Там батько,
Там брат мій закутий
В кайдани,
Мені аж з-за моря
Болять їхні
Рани…
Пливуть, мов байдаки,
По небу вечірньому
Хмари,
Палають за морем
Козацької помсти
Пожари.
І чути здалека:
– Радій, наша ненько,
Збирай достигаюче
Збіжжя!..
…Розказував
Друзям Довженко
Свій фільм
У степу Запоріжжя.
