Чи то снилось мені,
Чи то справді було —
Наді мною ялини зелене крило,
Білоруської пущі красуня струнка.
Чи зелене крило, чи була то рука?
Я лежу на землі, і почулось мені,
Хтось шепоче, говорить в земній глибині:
— Ти, заїжджий, я знаю, кохаєш мене,
Зоставайся, і в щасті твій вік промине.
І вже руки ялина свої простягла…
Може, то не ялина, а ти там була? —
Бо співали, як ти, лісові ручаї,
І дзвіночки дивились, як очі твої.
І, як коси твої, десь виднілись жита,
Та ще й мак червонів, як у тебе вуста…
Мабуть, ти там була,
Бо не спав я, не снив —
Припадав до землі, яку я полюбив.
І почув я крізь ріки, шляхи і поля —
Україна гукала додому здаля…
І напнулась від пущі до серця струна,
Їду, їду далеко — не рветься вона,
Їду, їду — дзвінкішою, чую, стає…
Білорусь, Білорусь — побратимство моє!
