Ні я, ні батьки мої тут не бували.
А все мені рідне, клянусь…
З давньої пісні Янки Купали
Знаємо ми Білорусь.
Знаєм озер її синії очі,
Знаємо вьоски її і міста,
Знаємо рокоти в пущі пророчі,
Коли на панів підіймалася мста.
Пісня Купали,
Пісня Купали,
Як ти далеко водила мене?
Чув — білоруси мечі гартували,
Ткали для ран полотнище льняне.
Бачив, як фольварки панські горіли,
Бачив, як велетнем став поліщук,
Бачив, як очі його голубіли
З вольної праці і світлих наук.
Пісня Купали,
Пісня Купали,
Як ти багато сказала мені!
Чув — полісянам на щастя кували
Дальні зозулі в твоїй стороні.
Бачив, як в пущі світилися школи,
Бачив, як сад на болоті розцвів,
Бачив, як лан, не родючий ніколи,
Колос підняв до грудей косарів.
Пісня Купали,
Пісня Купали,
Ти мене вчила іще здавнини.
Здрастуйте, вьоски і Мінська квартали,
Здрастуйте, Янки русяві сини!
Ні я, ні батьки мої тут не бували,
А все мені рідне, клянусь! —
З давньої пісні Янки Купали
Я полюбив Білорусь!
