Ще дрімотно в степах голубіють кургани,
Ще зірниця горить там, де сонцю зійти.
Степ безмежний — мій краю коханий,
Весь душею одкритою ти
Розпростерся, простий і нехитрий,
Розгорнув свою душу по саму блакить,
Порозкидав в щедроті барвисті палітри —
Нате, люди, кохайтесь, творіте, живіть!
Я давно тебе знаю, одверта дитино,
Я наслухавсь легенд твоїх, сивий мудрець,
Ти для мене — життя, а не хвилька, година,
Чистосердний, глибокий і щедрий співець.
- Наступний вірш → Микола Нагнибіда – Вірю
- Попередній вірш → Микола Нагнибіда – Спокійним полум’ям ліси
(Оцінок ще немає)