Спокійним полум’ям ліси
Уже горять на виднокрузі,
І злото тихої краси
До мене тягнеться у лузі.
Мене бентежить річки синь —
Така у жовтні лиш буває,
Остання лагідна теплінь,
Що землю в смуток огортає.
Мені не байдуже, о ні! —
Що журавлі летять ключами,
Яких стрічав я навесні
На цих просторах з сіячами.
Було у полі і дівча
І землю вперше засівало.
Підгледів я — в її очах
Весна, як райдуга, сіяла.
Мені не байдуже, о ні,
Що зранку паморозь іскриться
В степах іще бринять пісні,
Яких співала юна жниця.
Хай не над колосом вони —
Пливуть, притихлі, над стернею…
Ще заколосяться лани,
І я зустрінуся ще з нею.
