Глини вдосталь – чавка під ногами:
Це – заміс, це лік від самоти:
Господи, зліпи нас! Ми Адами!
Нам жінок не треба – ми брати.
Що нам рай – там зваба: змій на древі,
І твоє на яблука табу.
Ми брати отій майбутній Єві –
Тільки ж ми вже вибрали судьбу.
Ми брати, і нам не треба раю,
Господи, змахни сльозу із віч:
Світ який – ані кінця, ні краю,
Тільки ж ми – на Хортицю, на Січ!
Ми на Січ! Іржать нетямні коні,
Зваги шал нам в очі загляда:
Там біда на дальньому кордоні,
Там в степах клубочиться орда.
Там частунок – чебрецева щерба,
Там кадильний дим від полину:
Господи, лиши нам наші ребра,
Хоч одне – на праведну жону!
Що над ким зросте колюче терня,
А над ким – тополя, мов свіча!
Хтось із трьох – один! – домів поверне,
Ось того хай Єва зустріча!
Господи, в житті цім повно чару,
Єва теж – єдина в самоті:
Хай насушить яблук для узвару,
Хай наварить щемної куті.
Щось іще уродить в божім лоні –
Нам того повік не осягти.
Господи, іржать гривасті коні:
Ми на Січ, нас трійко – ми брати!
