А сусід мій не може спати:
Десь-бо вичитав з древніх книг,
Що в людини вразливі п’яти,
Що тепер жди біди від них.
Тихі скарги, жалі, протести
Шле він долі сім літ підряд:
— Краще б, — каже, — були протези,
Краще б, — каже, —зовсім без п’ят.
Все ж бо інше закрите в нього:
Мислі, серце і очі, й рот, —
Так що бідам знайти дорогу
Важкувато було б.
Та от
Книжка ця — і не може спати:
Бо ж вночі, гляди не гляди,
Визирають з-під ковдри п’яти…
Жди, сусіде, ой, жди біди!..
- Наступний вірш → Микола Петренко – Антимілітаристичне
- Попередній вірш → Микола Петренко – Баранові претензії до різника
(Оцінок ще немає)