Рука з мечем розмахнута аж надто:
Рука з мечем, освяченим добром.
Що перед нею – грішний лютий натовп,
Присвячений богами на погром?
О, ще аж геть не пахне благовістом,
Ще царство тьми погрозами трясе, –
Він знає щось, приховане від істин,
Йому самому лячно знати все.
На серці лють страшніша від завзяття,
Бо аж занадто плодиться пітьми:
Він поруба – залишаться ошмаття:
Це ті, що будуть зватися людьми.
Рука з мечем здіймається все вище,
І аж гуде архангельська труба!
Чи жаль йому? Та він однак понищить
Іклисте зло, потрощить, поруба.
Той меч в руці – його повік не втішить
Наш спів, де слава, слава із плачем…
О так, це ми – у нас гріхів ще більше.
І знову він – той ангел із мечем.
