Дивіться – он іде, погляньте – он блука,
Не знаючи – куди? Не знаючи – до кого?
На плечі тисне щем, простягнута рука –
Неначе той прошак до хліба пресвятого.
Та ні, не хліба, ні – то просить він гроша,
Щоб слово викупить, яке застрягло в горлі.
Так, справді: він поет, заблукана душа,
Що гріє друзу слів, злютованих в акорді.
Він просить: викупіть! Бо то такі часи,
Що пісня не злетить під небо без оплати,
І не торгуйся, ні: за безцінь продаси
Терцини, дактилі, ронделі і кантати.
Дивіться – він іде, яка висока мить:
Щоб з пастки викупить непоцінимість слова.
Що мріє перед ним – чи темінь, чи блакить?
Чи ваш глумливий сміх, а чи підступна змова?
Погляньте – він іде по стоптаній стерні,
Де святощі потовчені у роздріб:
Ще вчора у вінки плелись його пісні –
А нині кращі з них немов якийсь непотріб.
Погляньте – він іде, в кривавій спазмі рот,
І сяйво відступа, і ти зникаєш, мріє;
Він пісню продає – марнотою марнот:
Хай краще разом з ним під серцем крижаніє!..
