Це поле бою змите кров’ю вщерть,
Під ревтиме гарматних перегуків:
З живих є хто? з живих є тільки смерть,
Відгонює кистям неситих круків.
Із хащі вовк – отут не підступи,
Бо тут уже людська довіра зайва.
Та ще трава росте крізь черепи,
І вище всіх – така вродлива мальва…
- Наступний вірш → Микола Петренко – Маревна сіножать
- Попередній вірш → Микола Петренко – Музика для кобри
(Оцінок ще немає)