Це поле бою змите кров’ю вщерть,
Під ревтиме гарматних перегуків:
З живих є хто? з живих є тільки смерть,
Відгонює кистям неситих круків.
Із хащі вовк – отут не підступи,
Бо тут уже людська довіра зайва.
Та ще трава росте крізь черепи,
І вище всіх – така вродлива мальва…
- Наступний вірш → Микола Петренко – Маревна сіножать
 - Попередній вірш → Микола Петренко – Музика для кобри
 
                             Підписатися
                            
                        
                                            
                        0 Коментарі                    
                                        
                    
                                                                        Найстаріші
                                                                        
                                
                            
                                                
