Така мені туга, так журно чомусь:
Боюсь не за себе – за душу боюсь.
Зринає ізнов засторога лячна:
Це я согрішив – а страждає вона.
Це я согрішив при юначій гульбі –
Той гріх перекинув душі, не собі.
А далеч в заграві, а хмари в іржі:
Бог простить мені – та чи простить душі?..
