Чортам по продавав душі,
Не бив Люциперу поклонів, —
А жив, неначе на межі
Пекельних і земних законів.
Чень, у душі є вдосталь струн,
Щоб грати: богу, дідьку, бісу.
«Я чесний!» — клявся із трибун.
А заховавшись за кулісу,
Таємно підбирав ключі
До колективної комори,
Спішив на гульбища вночі,
Шукав для совісті підпори.
Та зранку, звивний, наче ртуть,
Знов перед дверкалом крутився:
Чи раптом роги но ростуть?
Чи ззаду хвіст не появився?..
